Мені хотілось просити вибачення за цей текст, але я не буду цього робити, бо я не зміг заснути, хоч мені й дуже хотілося. Що краще за ранковий сон? Хто зна, той скаже -- зуськи знайдеш ). Пробралось в мозок осіннього ранку, й хоче вирватись назовні, хоч я й спав 4 години.
На краю стола лежить виделка, чи ше шось таке. Чоловік напідпитку, емоційно розказуючи щось, чіпляє її змахом руки.
І та летить, я бачу, як в уповільніній зйомці, викручуючи сальто-морталє. Мах, мах, мах...
За столом сидить і жінка, вони прийшли до друзів на якийсь там вбіса попивон, на якомусь там році подружнього життя. Жінка дивиться на чоловіка, як багато в цьому погляді. Всього не описати. Коротко кажучи, сажає його совість на вила, чи намагається зробити це.
Вона й не подумає зловити те шо летить в польоті. Це подарунок для неї -- ще раз підколоти, опустити чоловіка на людях, щоб всі поняли, не зважаючи на завбачливу посмішку вибачення, який нікчема її чоловік.
Здається перегнув. Та біс з ним.
Я бачу в Люді те, шо є в багатьох, мабуть, у всіх жінок (було й у Ольки часом). Може не у всіх проявляється так змолоду.
Цілеспрямовано і якнайшвидше дійти до мети, не зважаючи ні на які (ви чуєте? - ні на які) перешкоди.
І якщо на якийсь там рік подружнього життя в чоловіка залишається хоть крихта життєвої іскри та відчуття безсилля її зберегти, він встане з-за столу і дасть ій зі всієї дурі по пиці, ламаючи ніс чи передні зуби (лайт версія - просто фінгал). Звертаючи, таким чином, з явної дороги на цвинтар.
Всі це розуміють, але ніхто не признається, навіть самому собі.
Ви любите молочний шоколад? Я -- дуже.
Писал kenwood 12 Сентябрь 2006 10:00